АКВАТЕРАПIЯ (лат. aqua — вода + грец. therapeia — лікування) — лікування із застосуванням води як зовнішньо, так і внутрішньо. А. відома з найдавніших часів. Лікування ваннами вперше застосували у Стародавній Греції (Піфагор, Гіппократ, Асклепіад). Рекомендації з А. розробив Гален. Науково обґрунтовану А. пов’язують з ім’ям Фрідріха Гофмана та його учнів. У ХІХ ст. в Англії їх послідовниками були Бригг та Кур’є, а в Німеччині — Гуфеланд. А. застосовують здебільшого в санаторіях, зрідка — вдома. При А. додержуються таких правил: тіло хворого має бути теплим, процедури краще проводити вранці відразу після прокидання або ввечері перед сном, водні процедури збуджувального характеру не можна проводити перед або відразу після прийому їжі, після психічного чи фізичного перенапруження водні процедури протипоказані. А. проводять в теплому приміщенні, після водної процедури хворого слід покласти в постіль та зігріти, при водних процедурах температуру води слід знижувати поступово. Внутрішнє споживання води рекомендується при гострих захворюваннях, припливах крові до органів черевної порожнини та малого тазу, отруєнні, порушеннях кровотворення та перетравлювання їжі, надлишковій масі тіла. Вода має бути свіжою та прохолодною (<20 °С). Зовнішньо воду застосовують за допомогою методик збуджувальної (зігріваючої), відволікальної (заспокійливої) та зміцнювальної дії. Вода низької температури при тривалому зовнішньому застосуванні є збуджувальним або подразливим засобом. Вода високої температури при тривалій дії є відволікальним засобом. Вода температури 10–20 °С вважається холодною, 20–30 °С — прохолодною, 30–35 °С — індиферентною, 35–38 °С — теплою. Збуджувальний метод застосовують у тих випадках, коли потрібно посилити обмін речовин, розчинити та виділити продукти розпаду. Відволікальний (седативний, болезаспокійливий) метод застосовують для уповільнення надмірно швидкого обміну речовин, лікування запальних процесів. Зміцнювальний метод служить для загартовування організму. Загальна дія А. на організм людини: холодних і нетривалих гарячих ванн — збуджувальна, тривалих гарячих — пригнічувальна; холодні ванни уповільнюють пульс та підвищують АТ, теплі — прискорюють пульс та знижують АТ; А. підвищує функції всіх органів і покращує обмін речовин, посилює діурез. Сила дії залежить від температури води, тривалості процедури, загального стану організму та звикання хворого до температури води. А. проводять протягом 6–7 днів, інколи — 2–3 тиж. Способи зовнішньої А.: загальні ванни — пацієнт занурюється у воду по шию — мають сильну дію, тому призначаються лише лікарем (з водою різної температури); змішані ванни — з відваром чи настоєм рослин, содові ванни, скипидарні ванни; напівванни; ванни зі щіткою, місцеві ванни (для ротової порожнини, для рук, ніг до колін, стоп, носа, голови); контрастні ванни (для рук, ніг, обличчя); обливання (повне, нижньої частини тіла, стегон, ніг); обтирання (загальне, оцтове); обгортання — загальне та місцеве (шиї, черева, грудної клітки, ніг); парові ванни та потогінні розтирання; компреси; гарячі припарки та гірчичники; клізми. Серед загартовувальних засобів А. застосовуються ходіння в холодній воді та по траві босоніж. З метою покращання лікувальної дії у воду для ванн можна додавати ЛР, олії, солі, рекомендації з вибору та композиції яких надає лікар або провізор.
Альтофф С., Виллиамс П.Н., Молвиг Д., Частер Л. Альтернативная медицина. — Челябинск, 1999; Стояновский Д.Н. Энциклопедия народной медицины. — Донецк, 2000; Энциклопедия традиционной народной медицины: Направления. Методики. Практики / Сост. И.М. Минеев. — М., 2002.